10 жовтня Росія випустила понад 80 снарядів по містам всієї України. Вона здійснювала ці обстріли з явною метою завдати шкоди цивільним людям та інфраструктурі. Уже наступного дня, 11 жовтня, Росія завдала нового масованого обстрілу. Вона продовжувала робити це впродовж багатьох подальших днів. По всій країні відбулися аварійні вимкнення електроенергії та зупинки водопостачання. Десятки людей загинуло. І звісно, це лише маленька частина кризи, з якою стикається Україна протягом багатьох останніх місяців.
Правду кажучи, особисто я ніколи не переживала подібної кризи, адже спокій моєї Батьківщини ніколи не порушувала війна. Але протягом декількох останніх тижнів я досліджувала життя одного чоловіка, який таки переживав великі труднощі і знав, що таке мати ворогів. Якщо тобі потрібна відвага у час кризи, ти знайдеш її у цього чоловіка. Йому теж було страшно, — бо ж він лише людина, — але він продовжував іти вперед, навіть коли був наляканий. Хоч він жив тисячі років тому, його життя досі надихає мене та незліченну кількість інших людей.
Цього чоловіка звали Неемія.
Неемія знав, що таке криза. Насправді, частково те, через що він проходив, нагадує мені події, які зараз відбуваються в Україні.
- Він жив і працював під владою правителя-диктатора. (На українців такий напав.)
- Його рідне місто було спалене й зруйноване.
- Він відправився до Єрусалиму, щоб наглядати за роботою, яка була вочевидь небезпечною.
- Багато людей активно намагалися змусити Неемію злякатися — настільки, щоб здатися.
- Його вороги неодноразово змовлялися, щоб убити його.
- Він зі своїм народом жив під постійною загрозою нападу. Вони працювали з мечами за пазухою і спали одягнутими. (Це трохи нагадує мені сирени і сигнали повітряної тривоги — абсолютно необхідно, але дуже заважає.)
Так, Неемія розумів загрозу. Тож як він реагував? Читаючи про нього, я зауважила три речі, які робив Неемія, коли стикався із труднощами.
1. Постійно молився
Я не хотіла б, щоб ви подумали «ну, це ж треба!» і не читали далі. Нам здається занадто очевидним, що під час кризи потрібно молитися, чи не так? Однак книга Неемії переповнена молитвою, і пропустити цю важливу тему неможливо. Ба більше, звичку постійно молитися про різні потреби, як робив Неемія, неможливо сформувати швидко. Очевидно, що він виробляв її, — вона була його частиною, — ще перш ніж настала будь-яка криза.
Книга Неемії розпочинається зі страшних новин: місто його батьків у руїнах, а мури зруйновані. Неемія звернувся до Бога у пості й молитві.
Коли Неемії стало страшно сказати своєму роботодавцю, царю Персії, про своє бажання відбудувати стіну, він помолився про милість.
Коли Санваллат і Товія, разом з іншими, змовилися іти воювати з Єрусалимом, Неемія відповів чітко: «І ми молилися до нашого Бога».
Я звернула увагу на два аспекти того, як Неемія молився. По-перше, він використовував глузування своїх ворогів як можливість молитися проти того самого зла, про яке вони говорили.
Бо всі вони лякали нас, говорячи: Нехай ослабнуть їхні руки з цієї праці, і не буде вона зроблена! Та тепер, о Боже, зміцни мої руки! (6:9)
По-друге, він просив Бога взяти до уваги дії своїх ворогів. Ось лише декілька із прохань, які вибрав Неемія:
- «поверни їхню ганьбу на голову їхню»;
- «дай їх на здобич у край полону»;
- «не закрий їхньої провини, а їхній гріх нехай не буде стертий з-перед лиця Твого»;
- «Запам’ятай же, Боже мій, Товійї та Санваллатові за цими вчинками його…».
Неемія не міг багато зробити, щоб атакувати у відповідь, і тому він молився про те, щоби Бог відплатив цим нечестивим агресорам за вчинками їхніми. Він доручає помсту Богові, але таки просить про неї.
Уся історія розпочалася з молитви в розділі 1, а завершується вона простою молитвою у самому останньому вірші:
Запам’ятай же мене, Боже мій, на добро! (13:31)
Коли ти зіткнешся із труднощами, починай молитися і не зупиняйся. А ще краще, виробляй звичку постійної розмови з Богом упродовж свого життя, як робив Неемія.
2. Говорив відважні слова
На мою думку, Неемія дав найкраще визначення відваги, на яке я коли-небудь натрапляла. Воно знаходиться у твердженні, яке він видав своїм ворогам, коли ті поставили під сумнів його право відбудувати мури Єрусалиму. «Що це за річ, яку ви робите? Чи проти царя ви бунтуєтесь?»
Він міг би сказати: «Чи не знаєте ви, що саме цей цар дав нам право бути тут?», та натомість сказав наступне:
Небесний Бог Він дасть нам успіх, а ми, Його раби, станемо й збудуємо! А вам нема ані частки, ані права, ані пам’ятки в Єрусалимі! (2:20)
Розгляньте цей вірш окремо, і ви отримаєте важливі складові відваги:
- що зробить Бог (Він дасть нам успіх);
- що зробимо ми (ми, Його раби, станемо й __.);
- вимоги до того, що варто і не варто робити заради відваги («…ми, Його раби…». Ми не маємо права заявляти, що Бог підтримує щось, що, до прикладу, не слугує для Нього.);
- основа очікування успішного результату (ми маємо «частку, право і пам’ятку». Нам пообіцяли або дали щось таке, на що ми справедливо претендуємо.)
Неемії потрібна була така відвага, бо до його оповіді приєдналося також багато голосів поразки. (Нижче я їх перифразовую.)
- Юда сказав: «Сила працівників занепадає. Занадто багато завалів потрібно відбудувати» (4:4);
- вороги сказали: «Ми нападемо так швидко, що вони не встигнуть дізнатися, коли це станеться, бо загинуть і припиниться їхня робота» (4:5);
- юдеї, які жили неподалік ворогів, сказали десять разів: «Вони всюди розставили засідки проти вас» (4:6).
А тепер погляньте на відповідь Неемії, яку можна назвати тільки відважною:
І розглянув я це, і встав і сказав я до шляхетних, і до заступників, і до решти народу: Не бійтеся перед ними! Згадайте Господа великого та грізного, і воюйте за ваших братів, ваших синів, дочок ваших, жінок ваших та за доми ваші! (4:8).
У Неемії було двояке сприйняття Бога, і воно було опорою його відважного лідерства. Він називав Бога «великим та грізним». Бог є неосяжно могутнім, і Неемія постійно пам’ятав про це. Але разом з тим він знав, що Бог добрий. У всій книзі Неемія щонайменше шість разів вказує на Божу добрість.
Неемія не зупинився на тому, щоб лише розуміти про Бога, він ще і проголосив Його характер вголос:
- «І розповів я їм про руку Бога мого, що вона добра до мене…»;
- «Небесний Бог Він дасть нам успіх…»;
- «Згадайте Господа великого та грізного».
Якщо ти опинився у кризі, промовляй у серці Божу істину. Згадай Його велику силу та доброту, і тоді проголошуй її собі та іншим.
3. Рухався вперед
Читаючи про Неемію, я у своєму щоденнику стисло описала його так: «Неемія: чоловік, який молився, а потім рухався вперед».
Неемія продовжував іти, незважаючи на розчарування, труднощі та загрози. Він продовжував відбудовувати мур. Він не здавався та не кидав справу, поки її не доробив. Неемія розумів, що його присутність була вкрай важливою для успіху цієї справи.
Я роблю велику працю, і не можу прийти. Нащо буде перервана ця праця, як кину її та піду до вас? (6:3)
Його переривали загрози. Він повертався до муру.
Його переривала небезпека. Він готувався до захисту і повертався до будівництва.
Його переривала несправедливість. Він розбирався з тими, хто його ображав, і повертався до будівництва.
Завдяки своїй наполегливості Неемія завершив справу. Він наглядав за відбудовою муру, — а це була колосальна робота, — яка була здійснена всього за 52 дні.
Якщо ти опинився у труднощах, біді або кризі, продовжуй іти далі. Роби, що слід. Дій крок за кроком. Роби ту роботу, яку Бог доручив тобі — що б це не було.
І не здавайся.
Закінчу свою розповідь словами, якими Неемія завершив свою книгу: «Запам’ятай же [Україну], Боже мій, на добро».
Український переклад: Федір Левчук
These Loaves and Fishes 